|
Степ завжди вабив сильних І сміливих людей. Людей, які понад усе любили волю. Таким , напевно, був І старий козак Андрій, котрий після знищення Запорозької Січі поселився у безлюдному місці посеред степу. Одразу ж узявся до роботи : почав копати колодязь. До Дніпра далеченько, а без води під палаючим сонцем довго не протягнеш. Робота просувалася помаленьку. Старий козак уперто довбав засохлу землю, яку цебром витягали на поверхню дочка І дружина. Хто йшов чи їхав, завертав подивитися на відчайдушну людину, що зважилася самотужки добути воду. Світ не без добрих людей! Отже, були І такі, що залишалися на декілька днів, допомагаючи Андрієві копати колодязь. І ширилася слава про дбайливого господаря та його доньку Настуню. Якось біля купки мокрої глини зупинився чорнявий хлопець на змиленому коні. Мабуть, нелегка йому дорога випала. Зупинився та й залишився назавжди - полонила красуня юначе серце. Разом докопали колодязь. Молодий козак накрив його дахом, захистив від пекучого сонця та суховіїв, прикрасив різьбою І гарно розмалював. Час плинув швидко, І невдовзі тут уже квітували весною вишні та яблуні. Такого дива годі було й пошукати! Так цю місцину почали називати Критий Колодязь. Саме там перехрещувалися степові шляхи - Соляний та Грецький. Ніхто з подорожніх не об -минав Андрієвого обІйстя. Тому біля колодязя завжди було людно. Чумаки напували стомлених коней І волів, самі припадали потрісканими вустами до студеної водиці, тамували спрагу мандрівники. А вночі до корита з водою навідувалися степові звірі. |
|
Закрити |